Великоновосілківська районна рада
Великоновосілківський район, Донецька область

Історична довідка про Великоновосілківський район

                        Історична довідка про Великоновосілківський район

      Рік заснування – 7 березня 1923 року. 10 жовтня 1959 року район укрупнено шляхом об’єднання з Старомлинівським районом.

         Територію району збільшено 10 жовтня 1959 року.

         Розташований в південно-західній частині області на відстані 90 км від м. Донецьк.

         Адміністративний центр – смт  Велика Новосілка, засноване в 1779 році греками – переселенцями з Криму.

         На території району діють 1 селищна, 16 сільських рад, які об’єднують 67 населених пунктів.

         Населення на 01.01.2010 року – 45,6 тис.

         Площа району – 1,9 тис. км2, в тому числі сільгоспугідь – 172240 га.

         Лісні насадження розташовані на 6 тис. га.

         Відстань з півдня на північ – 101 км, зі сходу на захід – 65,5 км, шляхів з твердим покриттям – 475 км.

         Найвища відмітка висоти над рівнем моря 240 метрів.

         Клімат помірно континентальний, посушливий, вітер переважно східний і північний. Середня річна температура + 8 С. Опадів в середньому за рік випадає 400 мм. Максимальна глибина промерзання ґрунту 0,7-1,0 м.

         Поверхня району – хвиляста рівнина, слабо розчленована річними долинами, ярами й балками, якою протікають степові ріки Вовча, Мокрі Яли, Сухі Яли, Кашлагач, Шайтанка, Вороная і Кобильна загальною довжиною 338 км.

Історія заселення краю

         Перші поселення у Великоновосілківському районі почали виникати 200-250 років тому на берегах повноводних рік Вовча, Мокрі Яли. Заселення йшло в межах виконання державної колонізаційної політики, одним з напрямків якої були заходи російського уряду по засвоєнню південних степових просторів, приєднаних до Росії протягом ХУІІІ століття.

         Перші спроби закріпитися в „Дикому полі” здійснили запорізькі козаки у другій половині ХУІ століття. Вони влаштовували тут свої стани й зимовища. Козаки були мужніми захисниками південних кордонів Російської імперії від розбійницьких нападів турок і татар. Повноводними на той час ріками Самара, Вовча, Мокрі Яли легкі судна Запорізької флотилії заходили далеко вглиб „Дикого поля”, залишаючись на тимчасових промислах, нових для себе багатих й благодатних місцях.

         Саме в ті далекі часи з’явилися перші постійні поселення на території нашого району. Їх заснували запорожці, що побудували зимовища в районах теперішніх сіл Андріївка й Олексіївка(1660 рік).

         Влаштовували козаки свої сторожі на багато чисельних могилах, що залишилися в наших степах ще з часів кочівників, - для спостереження за Кальміуською сакмою (дорогою, якою кримські татари здійснювали нерідко набіги на російські землі). Одна з могил – найвища – височить недалеко від Старомайорська біля села Сторожеве.

         На початку ХУІІІ століття наш край знов став дещо спустошеним. В 1734 році царський уряд дозволив було запоріжцям , що жили в той час біля нинішнього Херсону, повернутися в рідні місця. Але Нова Січ, утворена біля села Покровське Дніпропетровської області , також проіснувала недовго. Тут одне за одним почали спалахувати повстання козацької голоти, яка була в перших рядах і на Коліївщині (повстання під керівництвом М.Залізняка), і в Пугачовському заколоті. У 1775 році після остаточного розгрому Запорізької Січі царським військом в старих місцях козацьких зимовищ на річці Вовча з’явився відставний запорізький старшина Андрій Сологуб. Прибув він сюди разом зі своєю челяддю й наймитами, встановив декілька мазанок і відкрив зимовище, яке пізніше дістало ім'я Андріївка і стало одним з майбутніх населених пунктів району.

         Через декілька років це зимовище відвідав азовський губернатор Чертков і, визнавши місцевість придатною для заселення, наказав заснувати тут державну воїнську слободу, а самого Сологуба призначив її осадчим і доглядачем.

         У цьому ж 1775 році В.А.Чертков  заснував поруч іншу  воєнну слободу і назвав її ім’ям старшини Олексія Петренка. Але початком інтенсивного заселення Великоновосілківського району став курс уряду Катерини ІІ на колонізацію південних окраїн Російської імперії, так званої Новоросії.

         З цією метою Російський уряд вжив заходів до виводу з Криму наприкінці 1770 –х років в межі Російської імперії християнського населення – греків, вірменів, грузин – всього більш 30 тис. чоловік. Грекам були надані землі на північному узбережжі Азовського моря між ріками Вовча, Мокрі Яли і Кальміус. В нашому районі вони заснували одночасно 6 великих сіл. Так у 1779 році з’явилися села Комар, Богатир, Костянтинопіль, Улакли, Бійюк Янісола, Старий Керменчик. Економічним і адміністративним центром цих поселень став Маріуполь.

         Греки, що жили в Криму, говорили двома мовами. Одна група користувалася кримсько-татарською (урумською), а друга – одним з діалектів новогрецької, або інакше кримсько-румейською мовою. При заселенні Мариупольщини грекорумеї і грекоуруми селилися окремо. Засновуючи нові поселення, переселенці називали їх ім’ям рідного села.

         З 1789 по 1835 роки йшло переселення в Новоросію німців-менонітів. Декілька німецьких колоній утворилися і на території нинішнього Великоновосілківського району. Серед них село Блюменталь (територія західної частини села Красна Поляна), Найгейм (нинішня Новосілка Зеленопільської сільської ради), Койбаш (село не збереглося), а також села Орлинське, Новопіль, німецькі назви яких не збереглися.

         Греки, українці, росіяни й інші переселенці зазнали певного впливу сусідніх німецьких колоністів: сівообіг, впровадження нових сільгоспмашин, чорні пари, екіпажі, деякі навички в тваринництві, нові засоби ведення зернового господарства.

         Трохи пізніше почалося переселення на Маріупольщину селян російсько підданими поміщиками, дії котрих всіляко заохочувалися царським урядом. Тим, хто переселяв в Новоросію власних селян, фактично дарувалися багаті землі, надавалися пільги, а тим, хто організовував переселення селян „казенних”, за певну кількість „мобілізованих душ” надавалися воїнські звання.

         Так виникли села Андріївка-Клевцово (нині - Іскра), Времівка, Нескучне, Євгенівка.

         Іншою була історія села Новопетриківка, котру в 1810-1812 роках заснували бідніші вихідці з села Петриківка Дніпропетровської області, яке на той час було воєнним поселенням і за часи аракчеєвщини настільки збідніле, що багато селян там не мали не тільки землі, а й власного подвір’я. Селилися в Новопетриківці, як і в інших селах, і кріпаки – втікачі.         До кінця ХІХ століття Маріупольщина, невід'ємною частиною якої став район, стала дійсно багатонаціональним краєм. Тут мешкало 34 % греків, 50 % українців, 13 % німців, 10 % росіян, 3 % євреїв.

         Заселення краю, поповнення його новими переселенцями на цьому не закінчилося.

         Але в ХХ столітті заселення проходило вже декілька інакше. Якщо перші поселення утворювалися іноземними колоністами й вихідцями з віддалених районів Російської імперії, то більш молоді села відділялися від вже існуючих.

         На самому початку століття декільком особливо бунтарськи налаштованим старомайорцям місцевий поміщик допоміг переселитися подалі від його маєтку – так утворилося село Новомайорське.

         Під час столипінської реформи, в 1908-1910 роках, біля 30 селянських родин із Старого Керменчика вийшли на хутори і більше сотні селян – на отруби. Всі вони облаштовувалися недалеко від села і з часом більшість столипінських хуторів просто увійшли в межі нинішньої Старомлинівки. Ті, що розташувалися далі від села, утворили нове селище – Малий Керменчик.

         В 1921 році декілька родин з Нескучного й Времівки заснували село Шевченко. Нескученці в 1926 році поклали початок ще одному селу - Зелене Поле, а новопетриківці заснували хутір Блакитний.

         В 1923-1924 роках за клопотанням малоземельних жителів села Петровського Волноваського району влада надала їм землю в плодоносних плавнях річки Мокрі Яли на північ від Старого Керменчика. Новому селу дали поетичну назву Завітне Бажання – як сподівання на краще життя.

         Засновувалися нові села і за кордонами рідних сіл на базі панських маєтків (село Володине).

         Декілька молодих родин комарців, об’єднавшись в комуну, заснували село Червона Зірка. Колишні учасники громадянської війни з села Старий Керменчик організували комуну ім. Леніна, побудували нове село і назвали його на честь свого загиблого командира Мавроді Георгія Анастасовича – Георгіївське (нині – територія села Новопетриківка).

         Ще одна хвиля переселень відбулася на початку 30-х років. В нашому районі на той час утворювалися перші радгоспи. Організовувати радгосп-гігант „Шахтар” з’їхалися добровольці з усіх частин країни і досить скоро на місці декількох хатин вівчарів з села Богатир виросли доволі великі села. Потім радгосп „Шахтар” був збільшений і декілька його відділень , що отримали статус самостійних господарств, стали поступово перетворюватися на нові села. Так виникли села Октябрське, Роздольне.

         Пізніше декілька підсобних господарств промислових підприємств і шахт Донбасу також стали самостійними господарствами Поступово на їх місці утворилися ще декілька сіл. Так на базі підсобного господарства шахти ім. Горького був створений радгосп „Забойщик” і побудоване селище Розлив, на базі підсобного господарства макіївських будівельників – радгосп „Макстрой” і, відповідно, селище Урожайне.

         В цей же час йшло і „переселення” народів – більш сумне. Почалося масове розкуркулення, і багато селянських родин були вивезені на північ, схід, на Соловки. Заможні селяни - середняки самі бігли від розкуркулення - в основному в шахтарські міста Донбасу. На околицях міст, на незручних землях будували собі землянки. Так виникали убогі робітничі селища, залишки яких збереглися і донині. В Маріуполі селяни-втікачі назвали своє селище Новосілка, а в Донецьку – Красний Пахар.    А потім селами України пройшов голод 1932-1933 років. Працювати в колгоспах не було кому. І тоді була прийнята урядова постанова про переселення в Донбас селян з Курської, Чернігівської, Воронезької, Полтавської й інших областей. Для переселенців були підготовлені будинки розкуркулених і селян, що покинули села.

         Схожі причини привели в село Зелене Поле декілька азербайджанських родин (ще задовго до трагічних подій в цій державі). Закавказькі переселенці так, як і закарпатські, котрих також немало в Зеленому Полі, показали себе чудовими працівниками і вже міцно прижилися на новому місці.

         А коли після відомих кривавих погромів у Ферганській долині, Узбекистан змушені були покинути тисячі родин турків-месхетинців, декілька з них знов таки знайшли притулок в нашому багатонаціональному краю – вони оселилися в грецькому селі Улакли і вже стали в ньому великою родиною.

         Відмінною особливістю життя району протягом всієї його історії є те, що формувався він переважно як аграрний і таким, по суті, залишається сьогодні.

         Іншою особливістю нашої історії є той факт, що при компактному проживанні греків Донецької області в 6 районах лише в нашому - Великоновосілківському – грецьке населення за чисельністю стоїть на другому місці (12 тис. чол.) після українців.

         Умови і пільги, які отримали грецькі переселенці (на 10 років від податків, на 100 років – від військової служби), дозволили місцевому грецькому населенню мати вигідні можливості для економічного життя (на відміну від українських сіл, де існувало кріпацтво).

         Все це досить скоро відобразилося на чисельності населення грецьких сіл, розвитку підприємництва.

         Так, вже в 1817 році в селі Великий Янісоль нараховувалося 211 подвір’їв з населенням 1281 чол., тобто в середньому 6 чоловік на подвір’я. Мешканці села мали по 30 десятин землі, 15 тис. овець, 16,5 тис. голів великої рогатої худоби, 1,5 тис. коней.

         Другим великим центром, навколо якого йшло об’єднання населених пунктів території, по праву стає Старий Керменчик. В 1817 році в ньому нараховувалось 216 подвір’їв з населенням близько 1300 чоловік. В їхньому розпорядженні  знаходилося 1,7 тис. коней, 4 тис. великої рогатої худоби, 2,7 тис. овець, по 22 десятини землі на душу.

         В 1823 році на березі ріки Вовча біля села Андріївка-Клевцове (Іскра) був закладений найбільший в окрузі Храм Казанської Богоматері (зруйнований у 1965 році).

         Ще раніше в іншому кінці району - в селі Андріївка зведена церква Свято Різдва Богородиці, що збереглася як діюча до сьогодні і є пам’ятником дерев’яного зодчества ХУІІІ століття.

         В 1866 році села Великий Янісоль і Старий Керменчик стали центрами волостей і місцями великих сільськогосподарських ярмарків.

         В селі Старомайорське, володарями земель навколо котрого були поляки Інсеновичі, потім – Немчиновичі, був збудований спиртозавод.

         В тому ж селі племінниця Немчиновичів – Стовбич – передала садибу своєї тітки Любові Павлівни під лікарню, котра стала фактично першою народною лікарнею в районі.

         Ще раніше, в 1860-х роках, за сприянням барона М.О.Корфа, видатного педагога – просвітника, земського діяча, котрий сприяв відкриттю понад 40 початкових навчальних закладів для селянських дітей в Олександрівському та Маріупольському повітах, в селах Времівка та Старомайорське відкриті перші школи – педагогічні лабораторії.

         В 1895 році в селі Нескучне – родовому селі М.О.Корфа – його зять, видатний театральний діяч В.І.Немирович-Данченко, продовжуючи справу Корфа, в ново зведеній будівлі відкрив школу пам'яті М.О.Корфа.

         В 1899 – 1906 роках в селі Богатир була зведена церква з 7 куполами, найвищою дзвінницею на 12 дзвонів, дзвін яких лунав на 10-12 верств. До 1890 року в селі вже існувало дві школи.

         В селі Нова Каракуба місцевий капіталіст Балжі відкрив завод з виробництва кінних плугів, іншого сільгоспінвентаря.

         В період австро-угорської окупації, наступу денікінців у Великому Янисолі, Старому Керменчику, інших населених пунктах діяли доволі великі революційні загони під керівництвом А.Чермалиха і В.Тохтамиша (начальники штабів Мурзенко, Мавроді). Бійці цих загонів не тільки захищали рідні села, але й поклали немало буйних голів в боях з ворогами під Красною Поляною, Старомлинівкою, Новопетриківкою, на землях сусідніх районів і областей у складі 8-го і 9-го полків 1-ї Задніпровської дивізії.

         У жовтні 1918 року в с. Времівка німцями був розстріляний голова місцевого ревкому П.С.Романченко. З того часу в районі залишилося ще три пам’ятники жорстоких класових битв. В січні 1920 року в с. Комар переважаючими силами загону Н.Махна були оточені й зарубані 75 бійців і командирів червоноармійського загону. В лютому 1920 року загін махновців розстріляв в с. Красна Поляна 15 чоловік, в їхньому числі члени місцевого комітету бідноти і бійці продовольчого загону, що знаходився на той час в селі. В травні 1920 року від рук цього ж збройного формування в с. Андріївка загинуло 50 червоноармійців.

         З великими труднощами починалося відновлення мирного життя. Вже до 1925 року всі довоєнні посівні площі були повністю відновлені, почалося впровадження сівообігу, збільшилась кількість худоби.

         Згідно новому адміністративному діленню Великий Янісоль і Старий Керменчик в 1923 році стали центрами відповідних районів. Населення районів Большого Янисоля складало 19808, Старокерменчикського – 17018 чоловік. З того часу і до 1959 року вони розвивалися самостійно.

         В 1927 році в селі Червона Зірка 18 чоловік утворили першу молодіжну комуну під керівництвом О.Ольмезова. Дізнавшись про її існування, молодь Ленінградського заводу „Красний Путіловець” подарувала їм два трактори.

         З 1930 року почав свою історію радгосп „Андріївський” (пізніше – ім. Чубаря, ім. Єжова, а з 1939 року – ім. ХУІІІ партз’їзду). За 36 років своєї історії він знав всього 2 директора – Тимченка Івана Макаровича (1952-1971) – Герой Соціалістичної Праці і Чижика Анатолія Васильовича (1971-1988) – кандидата сільськогосподарських наук.

         В 1934 році у Великому Янісолі і Старому Керменчику створюються машинно-тракторні станції. Механізатори Старокерменчеської МТС І. О. Мавроді  у 1935 р. і Великоянісольської МТС у 1936 р. М.А. Мажан першими в районі нагороджені орденами Трудового Червоного Прапора.

         За почином Паші Ангеліної в районі утворювалися і жіночі тракторні бригади – в радгоспі „Шахтар”, колгоспі ім. Кірова, Большому Янісолі тощо.

         Паралельно з розвитком виробництва розвивалися й інші життєво важливі галузі. В 1925 році в селі Нескучне створена перша в області школа для сільської молоді у віці від 15 до 25 років. В 30-ті роки в районі працювали російські, українські і грецькі школи.

         В будинку колишнього поміщика Апанасенка з Большого Янісолю відкрита районна лікарня.

         У 1868 році були відкриті перші в нашому краї бібліотеки – Времівська і Старомайорська. Вони виникли завдяки книжкам, які були пожертвувані селянам за проханням барона М.О.Корфа Санкт-Петербурзьким комітетом грамотності, Московським товариством розповсюдження корисних книг і особисто ним самим. Перші згадки про бібліотеку в Великому Янісолі відносяться до 1920 року.

         Перший сільський клуб на 250 місць відкрився в 1923 році в Старому Керменчику, в 1930 році працювало вже 8 клубів і бібліотек. В 1936 році відкрита перша дитяча бібліотека.

         В серпні 1931 року вийшов перший номер районної газети „Ленінський шлях”, нині – суспільно-політична газета Великоновосілківського району „Сільський край”.

         До кінця 30-х років життя сільських працівників покращилося матеріально, однак моральна атмосфера залишалася складною.

         Розкуркулення заможних селян призвело до виселення з обох районів біля 2500 працездатних людей. Репресії 1937 року знищили в Старому Керменчику близько 200 чоловік, в селі Богатир – 120 , а всього по району від них постраждали біля 800 чоловік.

         Уродженець с. Старий Керменчик льотчик П.І. Хара приймав участь у національно – революційній війні в Іспанії 1936 – 1939 рр. За бойові подвиги під час фінської кампанії 1939 – 1940 рр. звання Героїв Радянського Союзу отримали О.І. Білогуров з с. Времівка і С.М. Єгоров з с. Комар.

         Найважчим випробуванням стала Велика Вітчизняна війна. Окупація району продовжувалася з 10 жовтня 1941 року до 13 вересня 1943 року. За цей період фашисти розстріляли більше 100 мирних громадян, в двох таборах для військовополонених (с. Старомлинівка, Новомайорське) знищено більше 600 воїнів Червоної Армії.

         В роки окупації на території району діяла підпільна комсомольсько-молодіжна група під керівництвом Бєлогурова А.І. – воєнного льотчика, Героя Радянського Союзу. В групу входили молоді люди з сіл Больший Янісоль, Времівка в кількості 14 чоловік. Група була розкрита і всі її члени розстріляні 3 червня 1942 року на подвір’ї Великоновосілківської ЗОШ № 2. В 1967 році 13 підпільників посмертно нагороджені медалями СРСР.

         В селі Новопетриківка діяла підпільна група в кількості 8 членів під керівництвом місцевого вчителя Мисіна.

         Воювали наші земляки з ворогом і у складі партизанського загону „Грозний” у кількості 25 чоловік, що діяв в 1941-1942 роках в лісах Краснолиманського району.

         В роки Великої Вітчизняної війни на фронт мобілізовано близько 13 тис. чоловік, більше 5 тисяч отримали урядові нагороди, а Плисенко А.М. з с. Нескучне і   Тахтарову І.Ф. з с. Богатир присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Повними кавалерами солдатського ордену Слави стали Ф.П. Гуржій з с. Іскра, П.К. Марушко з с. Андріївка, Д.С. Нікітін з с. Зелене Поле.

         За останніми даними 7674 наших земляків загинули на фронтах, пропали безвісті. Але особливо сумним в долі багатьох є той факт, що майже 30 % втрат періоду Великої Вітчизняної війни прийшлися на вересень –жовтень 1943 року. Тоді у вересні 1943 року непідготовлених, навіть неодягнених у військову форму і майже беззбройних молодих солдат, які були призвані на фронти польовими військкоматами, кидали під відкритий прицільний вогонь німців в боях біля р. Молочна, потім при визволенні Запорізької, Херсонської областей. З того часу висяться в багатьох населених пунктах цих місць численні пам’ятники і обеліски з іменами сотень великоновосілківців, вся провина яких була в тому, що перебували на окупованій території. В 1944 році багато радянських воїнів грецької національності за наказом Верховного головнокомандуючого т. Сталіна були зняті з фронтів і відправлені в трудову армію під Гур’єв, на інші тилові об’єкти.

         В боях за визволення району з 8 по 13 вересня 1943 року загинуло 792 радянських воїни. Їхній прах покоїться в 43 братських могилах. Вирішальну роль у визволенні району зіграли воїни 40-ї і 50-ї гвардійських Стрєлкових дивізій, 271 СД, 346 СД, 4-ї і 34-ї гвардійських СД, 320 СД, 230 СД, 36 танкової бригади, 11 і 12 кавалерійських дивізій.

         Відновлення мирного життя почалося практично на другий день після визволення сіл районів. Вже до 20 вересня 1943 року почали роботу машинно-тракторні станції, відновлено радіо, телефонний зв'язок, вийшов черговий номер районної газети. Відкрилися школи, поліклініка, для врятування більш ніж 500 дітей-сиріт працювали 3 дитячих будинки.

         В 1947 році утворена Краснополянська пасажирська автоколона.

         В 1946 році найбільші населені пункти району були перейменовані: Великий Янісоль – у Велику Новосілку, Старий Керменчик – у Старомлинівку, Нова Каракуба – в Красну Поляну.

     60-ті роки ХХ століття характеризувалися подальшим підйомом і розвитком сільськогосподарського виробництва.

    В 1959 році після об’єднання Великоновосілківського і Старомлинівського районів в один, Великоновосілківський район з центром в с. Велика Новосілка зайняв за площею 2-е місце в Донецькій області.

         В 1961-1966 роках за допомогою шефів – промислових підприємств м. Донецьк в районі збудовано 322 об'єкти, в тому числі 44 культурно-побутових: 12 клубів, 13 шкіл, 13 дитсадків. Висаджено  більше 300 тис. фруктових і декоративних дерев.

           В 1956 році почалися роботи по будівництву гребель, ставків, зрошувальних систем.

         За 1963-1964 побудовано 60 км доріг з твердим покриттям. До 1969 року в районі було вже 150 км таких доріг.

         В 1966 році в районі працювало 72 лікарі, 435 середніх медпрацівники, функціонувало 9 лікарень на 630 місць , 2 тубдиспансери, 52 ФАПи, 12 профілакторіїв на тваринницьких фермах.

         В районному центрі почала працювати нова поліклініка, в Старомлинівці відкрито Краєзнавчий музей, котрим більше 20 років на громадських засадах керував Темір С.К.

         В січні 1963 року при районному Будинку культури почала роботу перша в області сільська консерваторія, в 1964 році відкрита музична школа і народний музей історії смт Велика Новосілка.

         В 1967 повністю завершено електрифікацію району і в 1970 році лінії електропередач в районі простяглися на 1700 км.

         70-ті роки стали новим етапом соціально-економічного розвитку району. Почалося змагання між трудящими Великоновосілківського і Калінінського міста Донецьк районів. В 1971-1975 роках калінінці побудували в районі 12 силососховищ, 2 овочесховища, 32 ферми, 5 кормоцехів, 5 майстерень по ремонту техніки, 3 школи, 3 клуби, 4 дитсадка. За підсумками роботи за 1973 рік по виробництву зернових культур Великоновосілківський  район по степовій зоні України був визнаний переможцем. В тому ж році район зайняв 1 місце в Донецькій області по будівництву доріг з твердим покриттям.

         В 1973 році одразу 140 жінок - працівників тваринницьких ферм району були нагороджені орденами і медалями СРСР.

         Великоновосілківський молокозавод в 1973 році переробив біля 4 тис. тонн молочної продукції, виробив 1609 тонн вершкового масла. В цьому ж році колгосп „Завіт Ілліча” став переможцем серед 319 колгоспів і радгоспів області в змаганні на приз П. Ангеліної. Консервний завод радгоспу „Октябр” отримав ІІІ премію Міністерства Сільського господарства СРСР.

         В 70-х роках мешканці Великоновосілківського району як і мешканці обласних центрів користувалися послугами пасажирської авіації. Зокрема, з Великої Новосілки до Донецька на літаку АН-2 можна було долетіти за 30 хвилин, до Запоріжжя – за 40 хв. При цьому в аеропорту Великої Новосілки можна було отримати білети на літак і в усі кінці Радянського Союзу.

         В період 60-70-х років 770 трудящих району були нагороджені високими державними нагородами, 12 стали Героями Соціалістичної праці, в тому числі Апостолова Тіна Дмитрівна, Тимошенко Ірина Миколаївна, Тамаш Михайло Сергійович, Зеркаль Ігнатій Терентійович, Литвинов Юрій Петрович, Дьяченко Антоніна Остапівна, Атаманова Агафія Харлампіївна, Фролов Олексій Іванович, Тимченко Іван Макарович, Веренікіна Валентина Григорівна, Ткаченко Василь Гаврилович, Кряж  Іван Захарович.

         В 1978 з ініціативи керівництва колгоспу „Родіна” за 38 робочих днів був побудований машинний двір вартістю 338 тис. руб., який став по суті першим свого роду пунктом ремонту і зберігання сільгосптехніки не лише в районі, області, а і в Україні. Високі темпи будівництва двору власними силами, проведеного із залученням підприємств району, дали підстави людям гордо йменувати це будівництво модним на той час словом „БАМ”. За 1968-1990 роки всього в районі побудовано 28 таких БАМів, що дало змогу значно полегшити працю сільських механізаторів, покращити умови зберігання техніки. За кількістю побудованих БАМів район на багато років став одним з передових навіть в масштабах СРСР. Не випадково в червні 1984 року на базі Великоновосілківського району відбувся Всесоюзний семінар-нарада з питанням „Досвід роботи сільськогосподарських органів з підвищення ефективності віддачі технічного потенціалу”.

         Вагомих успіхів у збільшенні виробництва важливіших видів продукції в середині 70-початку 80-х років досягли колгоспи „Родіна” (голова правління Александров А.І.), „Україна” (Денисенко А.М.), „Завіт Ілліча” (Фролов А.І.), ім. Калініна (Янатьєв Е.В.), „Рассвет” (Гутов Г.І.), радгосп „Донбас” ( директор Арендарюк М.П.). До 15% валової сільськогосподарської продукції району виробляли радгоспи „Шахтар” (Попов А.І., Зайцев А.П.), „Керменчик” (Самохвалов В.Г., Кліменко Г.Ф.).

         В 1981 році радгосп „Макстрой” (директор Овчаров І.В.) першим в районі нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору.

         В 1982 році в селі Богатир відкрилася одна з перших в СРСР сільських СТО з обслуговування легкових автомобілів.

         В 1981 перших відпочиваючих прийняв дитячий оздоровчий табір ім. Немировича-Данченка (пізніше – „Дружба”) на 250 дітей. За ці роки в ньому відпочило 14 тис. дітей зі всього Донбасу. В жовтні 1990 року в районі пройшла ІІІ обласна конференція з соціальних проблем села. Приводом до цього стало масштабне будівництво в 80-х роках соціальних об’єктів – нова база райагробуду, райснабу, пожежної частини, міліції, прокуратури, нової поліклініки, терапевтичного, дитячого, стоматологічного відділення ЦРЛ, ветеринарної лікарні, ПТУ № 154, 10 будинків культури, 13 багатоповерхових будинків, більше 300 км міжгосподарських і сільських шляхів тощо.

         Рішенням Донецького облвиконкому від 22.01.1992 року почав своє існування і фактично отримав друге народження унікальна частка землі Донецької – музей-садиба відомого театрального діяча, одного з засновників МХАТа В.І Немировича-Данченка.

         Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року садиба внесена в Державний реєстр нерухомих пам'ятників України як пам’ятник національного значення.

         В 1994 році 25 колгоспів і 4 радгоспи були реформовані в колективні сільськогосподарські підприємства, пізніше – товариства з обмеженою відповідальністю на основі приватної власності на землю.

         Восени 1994 року в селі Іскра був запалений перший в районі газовий факел, який поклав початок газифікації північної частини району, а саме сіл Іскра, Зелений Гай, Піддубне, Воскресенка, Комар.

         В 1989 році створено районне товариство греків. Його першим головою став М.О. Хорош. Завдяки діяльності товариства розширилися й укріпилися зв’язки району з Грецією. В результаті співпраці на літній відпочинок до Греції щороку їдуть до 14 дітей з району, отримується гуманітарна допомога по лінії охорони здоров'я, надання фінансової підтримки у вивченні новогрецької мови у 8 школах, підготовка спеціалістів з вивчення мови в Греції тощо.

         18 вересня 1999 року мешканці і гості району відзначили 220-ту річницю переселення греків в Приазов’я. В святкуванні цієї дати взяв участь голова обласної державної адміністрації, нині – Президент України В.Ф.Янукович.

         Початок ХХІ століття характеризується подальшим поглибленням аграрної реформи на селі, проведенням низки заходів, спрямованих на оптимізацію мережі учбових, лікувальних, культурно-освітніх закладів, розвитком малого підприємництва.

       Станом на 01.01.2010 року в районі функціонує 176 сільськогосподарських підприємств, в тому числі: 16 товариства з обмеженою відповідальністю, 156 фермерських господарства, 4 акціонерні товариства. Валовий збір зернових культур в 2009році в вазі після доробки склав 92637т., соняшника - 49384 т.

На території району виробництвом промислової продукції займається ВАТ “Завод “Краснополянськживмаш”.

Станом на 01.01.2010 в районі діє 60 малих підприємств.

Населення району обслуговують 329 підприємств торгівлі та 64 громадського харчування.

В соціальній сфері району функціонують 26 загальноосвітніх шкіл, гімназія з ЗОШ I ст., 28 дитячих дошкільних загальноосвітніх закладів, професійний ліцей, 51 лікарняних закладів, 33 заклади клубного типу, 30 бібліотечні заклади, 1 музична школа (з філіалом).

       Природні охоронні об’єкти району місцевого значення:

         Ростуть 200 видів вищих рослин (15 видів лікарських рослин – 3 знаходяться під державною охороною: «Ландыш майский, Девясил высокий, Пион тонколистный или Воронец», рідкісні рослини – «Василек Талиева, Пырей ковылелистный, Червона книга України – «Ковыль волосистый, Ковыль Лессинга»), 6 видов охотничьих животных.

  1. Балка Орлинська – ботанічний замовник місцевого значення. Знаходиться в с. Ординське. Статут замовника надано рішенням облвиконкому № 7 від 9 січня 1991 року. Площа – 9 га. На території замовника ростуть рідкісні, для південного сходу України, види рослин, дві з яких занесені до Червоної книги України – ковила Лессінгу, ковила волохата.
  2. Балка Північна – ботанічний замовник місцевого значення. Знаходиться поблизу с. Времівка. Статут замовника надано рішенням облвиконкому № 7 від 9 січня 1991 року. Площа – 12 га. На території замовника ростуть 200 видів рослин, з них 3 занесені до Червоної книги України – васильок Талієва, ковила Лесінгу, ковила волохата.
  3. Нескучненський ліс – ландшафтний замовник місцевого значення. Знаходиться біля с. Нескучне, по лівому березі р. Мокрі Яли. Статут замовника надано рішенням облвиконкому № 276 від 27 червня 1984 року. Входить до Великоанадольського держлісгоспу. Площа замовника складає 16 га. Ліс росте на вигині річки. Берег пологий. Підлісок густий. Тут ростуть клен польовий, клен татарський. Ліс посаджено за розпорядженням російського суспільного діяча і публіциста Миколи Олександровича Корфа, поруч з його дачею. Зараз в цій дачі знаходиться музей Немировича – Данченка. Назву «Нескученский лес» було дано на честь московського Нескучненського саду Володимиром Івановичем Немировичем – Данченко, який був володарем садиби Корфа після його смерті.
  4. Щуча заводь – ландшафтний замовник місцевого значення. Знаходиться між с. Ялта і Запоріжжя. Статут замовника надано рішенням Донецької обласної ради від 11 вересня 2000 року № 3/15-353. Площа – 27 га.  Замовник уявляє типове для цієї місцевості водно – болотяне угіддя.
  5. Дубові насадження (пам’ятка природи) – комплексний пам’ятник природи місцевого значення. Знаходиться  біля с. Новомайорське на схилах р. Шайтанка. Статут пам’ятника природи надано рішенням Донецького обласного виконкому № 310 від 21 червня 1972 року. Площа – 5,2 га. Дубові насадження штучного походження, вік яких перевищує шістдесят років. З об’єктом «Дубові насадження» працюють Великоанадольський держлісгосп і Майорське лісництво.
  6. Великоновоселківський (замовник) – ентомологічний замовник місцевого значення. Знаходиться біля смт Велика Новосілка в заплаві р. Кашлагач. Статут замовника надано рішенням облвиконкому № 652 від 17 грудня 1982 року. Площа – 3 га. В Новосілківському замовнику гніздяться дикі бджоли.
  7. На території району знаходяться пам’ятник історії національного значення – меморіальний музей – садиба Немировича – Данченка, с. Нескучне і пам’ятник архітектури – Церква Різдво Богородиці, с. Андріївка.              

              Видатні уродженці Великоновосілківського району

  1. Бондар Григорій Васильович, уродж. с. Іскра  – Герой України, заслужений діяч наук УРСР, генеральний директор Донецького обласного протипухлинного центру.
  2. Гаряча Олена Василівна, уродж. с. Красна Поляна – заступник Міністра праці і соціальної політики України.
  3. Шишка Іван Дмитрович, уродж. с. Андріївка – колишн. редактор суспільно – політичної газети «Путь к коммунизму», засл. журналіст України, колишн. керівник прес – служби секретаріату уповноваженого Верховної Ради України у справах людини.
  4. Батман Юрій Анастасович, уродж. смт Велика Новосілка, доктор медичних наук, професор.
  5. Папазов Федор Костянтинович, уродж. с. Старомлинівка, доктор медичних наук, професор.
  6. Хараберюш Валентин Антонович, уродж. с. Старомлинівка, доктор медичних наук, професор.
  7. Погрібняк Володимир Григорович, уродж. с. Времівка – проректор Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. Туган – Барановського.
  8. Принцевський Іван Тимофійович, уродж. с. Времівка, художник, м. Київ.       

    Занесені в Українську Радянську енциклопедію видання 1977 – 1985 рр.

  1. Бешуля Спиридон Єрофєєвич, уродж. с. Улакли – колишн. голова колгоспу «Жовтень», Марїнського району, двічі Герой Соціалістичної праці.
  2. Касьяненко Володимир Григорович, уродж. смт Велика Новосілка – академік Академії наук УРСР, професор, директор інституту зоології Академії наук УРСР.
  3. Кононенко Григорій Йосипович, уродж. с. Золота Нива, народний артист УРСР, колишн. головний режисер Дніпропетровського театру юного глядача ім. Ленінського комсомолу.
  4. Косматенко Анатолій Денисович, уродж. с. Времівка – відомий на Україні поет – сатирик.  

Генерали і адмірали

  1. Колесников Дмитро Омелянович, уродж. с. Андріївка – генрал – майор, член військової ради армії.
  2. Бондаренко Михайло Трохимович, уродж. с. Новомайорське – генерал – майор артилерії.
  3. Прозоров Віктор Єремійович, уродж. Велика Новосілка – контр – адмірал ВМФ СРСР.
  4. Якушин Марат Васильович, уродж. с. Комар – генерал – майор, учасник бойових дій в Афганістані.
  5. Гордієнко В’ячеслав Максимович, уродж. с. Октябр, генерал – майор служби безпеки України.
  6. Тамаш Олександр Васильович, уродж. с. Богатир – генерал – майор гірничо – рятівної служби України.
  7. Денисенко Петро Олександрович, уродж. с. Іскра – генерал – майор федеральної служби безпеки Російської федерації.
  8. Прісний Олександр Федорович, уродж. с. Времівка, генерал – лейтенант служби економічної безпеки України.  

           Почесні громадяни Великоновосілківського району

  1. Бондар Григорій Васильйович – Герой України;
  2. Веренікіна Валентина Григорівна – Герой Соціалістичної Праці;
  3. Гуржій Федор Павлович – кавалер ордена Слави трьох ступенів;
  4. Совпель Володимир Іванович – головний лікар клінічної лікарні ім. Вішневського;
  5. Григоренко Микола Федорович - ;
  6. Ластовенко Борис Якович – відомий поет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Mon, 16 Sep 2019 11:10:51 +0300