Великоновосілківська районна рада
Великоновосілківський район, Донецька область

Акція «Збережемо історію району Разом!» в дії!

Переглядів: 15

 

с.Старомайорське

Баба – гора (Курган Сторожова Могила)

Підніжжя кургану буйно поросло травами. Серед різнотрав’я виділяються своїми духмяними пахощами чабрець і полин. Коли піднімешся на вершину, то побачиш, як далеко звідси видно і річку, і села, і поля. А на вершині – Існує легенда, що в цьому кургані – могила дуже знатного й сміливого воїна – скіфа, який був тут похований ще в ті часи. Коли ця земля була ще незаселена, а панували тут кочівники – скіфи, печеніги та інші. В одній із битв поліг скіфський воєначальник. Так як це були язичницькі племена, то й ховали мертвих вони за своїми звичаями. На березі річки Мокрі Яли було обрано високий пагорб, в якому вирили печеру й поховали в ній воїна – скіфа за звичаєм на коні. Воїни – із зброєю, оздобленою золотом і сріблом, кінь – у золотій збруї. Усі речі клалися, тому що вірили – колись настане час і воїн прокинеться, стане знову на захист своєї землі. Потім цю печеру було засипано землею. Носили землю воїни – скіфи своїми шоломами і скільки ж їх було, що й уявити важко, бо пройшло майже тисячоліття, а ця могила й досі височіє на березі.

Уже на початку ХХ століття знайшлися шукачі пригод і скарбів, вхід у печеру було знайдено й зруйновано. Був порушений і прах воїна і коня, бо коли торкнулись їх, знімаючи оздоблення, прах розсипався. Шукачів пригод і золота чекала кара: золото не принесло щастя ні їм, ні їхнім дітям, і навіть нащадкам.

Легенда має своє продовження. Колись ця земля була незалежна, називалась Диким полем. У ХХІ столітті тут з’явилися запорізькі козаки, які захищали кордони від набігів турків і татар. Вони робили свої сторожові пости. Одним із них і стала найвища гора – могила воїна – скіфа. Коли на Кальміуській дорозі з’являвся ворог, то на могилі, на найвищій точці запалювали вогнище. Це  полум’я було видно дуже далеко, до наступної сторожки. Деякі козаки залишилися на постійне проживання. Говорять, що козацьким поселенням було і село Сторожове.

І як символ оберегу далекої сивої історії стоїть на могилі кам’яна скіфська баба. Звідси і назва Баба – гора.

(Зі слів жителя с. Старомайорського Л.І. Сидоренко)

А ось як записав цю легенду колишній житель села Старомайорське поет Борис Ластовенко:

СКИФСКИЙ КУРГАН

Говорят, в кургене в этом спит в могильной тишине

не одно тысячелетье белый витязь на коне.

А в годину лихолетья ( к голоду или к войне)

выезжает на рассвете белый витязь на коне.

полуночною тропою, от кургана до воды,

человечьей теплотой кровью наполняются следы…

Я легенде той не верю, но порой сдается мне,

что давно уже не дремлет белый витязь на коне.

И когда грохочут взрывы, далеко, в чужой стране,

жеребцу потреплет гриву белый витязь на коне.

Борис Ластовенко, «Ледостав»

«… Сказывают, первая она Всадника – то, который в кургане, увидела… Проснулась ранехонько, дай, думает, водички из родничка холодненькой принесу ребятам своим. Воскресенье было, хлопцы ее спали еще. Пошла….

Зачерпнула ведерко, повернулась, а он – рядом. На коне… Седой старик в белом весь и лошадь белая. «Дай говорит, добрая женщина воды, конь мой совсем подбился. Пусть попьет. А твоим сыновьям пить сегодня некогда будет…»

Глянула Сидоровна на ведро, а вода в нем – красная. Как кровь – красная. И никакого старца рядом нет, только туман белый плывет – наплывает на луга. Заспешила Сидоровна домой, ноги от страха подкашиваются, сердце ноет – болит. Ну, а после обеда сообщают по радио: война! Немец напал… Вот тебе и всадник – все наперед знал – предвидел. Горе он развозил по земле, Сидоровна ему первая и встретилась. Четырех сынов лишилась…»

Борис Ластовенко, «Снежница»

Джерело: Збірник «Легенди, перекази і бувальщини Великоновосілківського району»

« повернутися до списку новин